Указом Президента України N 243/2003 від 20.03.2003 “Про збільшення розміру довічної плати за звання дійсного члена та члена-кореспондента Національної академії наук України та галузевих академій наук” (зміненим указом N 64/2005 від 21.01.2005) розмір щомісячної довічної плати зазначеним в назві указу категоріям громадян України збільшено майже в 4 рази в порівнянні з розміром, визначеним чинною донині постановою Кабінету Міністрів України (КМУ) “Про розмір довічної плати за звання дійсного члена та члена-кореспондента Національної академії наук, галузевих академій наук” N 295 від 28 березня 2001 р. (із змінами згідно постанови КМУ N 735 від 27.06.2001).

Таким чином, замість визначених КМУ розмірів довічної плати за звання дійсних членів (академіків) та членів-кореспондентів

Національної академії наук України – 800 та 540 грн. на місяць,

галузевих державних академій –720 та 486 грн. на місяць,

вищезазначеним указом збільшено ці розміри до, відповідно,

3 000 та 2 000 грн. на місяць і 2 700 та 1 800 грн. на місяць.

Тим самим через підвищення розміру цієї плати Президент України (тоді – Л. Кучма) визначив новий її розмір, хоча згідно з ч. 3 ст. 23 закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” ці повноваження належать виключно КМУ. Саме тому, певно, в тексті указу відсутнє посилання на жодну правову норму, яка би встановлювала повноваження Президента України, що використовуються, – такої норми просто не існує.

Тому вважаємо, що законним на сьогодні є розмір довічної плати, визначений вказаною постановою КМУ, а розмір плати, визначений (через збільшення) вищезазначеним указом, є відверто незаконним, бо ґрунтується на явному перевищенні Президентом України своїх повноважень через присвоєння повноважень КМУ та порушенні у такий спосіб частини другої ст. 19 Конституції України.

Отже, впродовж 4,5 років частина довічної плати виплачувалась і продовжує виплачуватись академікам і членам-кореспондентам 6-ти державних академій згідно з указом Президента (понад розмір, встановлений КМУ) без законної підстави та в порушення Конституції України.

Невблаганна арифметика доводить (див. цифри вище), що ця частина складає майже 3/4 розміру цієї плати, або

~73% (01.02.2005-31.09.2007) та ~ 67% (01.04.2003-31.01.2005).

За самими скромними розрахунками, виходячи з кількості одержувачів довічної плати в одну тисячу сто членів (разом для всіх 6-ти державних академій), загалом за період дії указу ці незаконні виплати склали не менше 90 мільйонів гривень. Такі значні втрати держбюджету – а значить – народу України – мали місце при хронічній нестачі коштів на профільну діяльність наукових установ та соціальний захист переважної частини наукової спільноти (зокрема, на вирішення проблеми службового житла для молодих науковців).

Взявши до уваги, що ця плата:

навіть у розмірі, законно визначеному КМУ, встановлює матеріальні довічні привілеї академікам і членам-кореспондентам державних академій за ознакою їх членства в цих академіях як самоврядних професійних організаціях і без будь-якого зв’язку з результатами їх професійної діяльності (плата нараховується і сплачується навіть у разі припинення ними наукової діяльності через старість, хворобу тощо);

не може бути платою за звання, тому що звань дійсних членів (академіків) і членів-кореспондентів державних академій не існує. Таких звань не встановлює жоден закон (на відміну від звань, наприклад, професора чи доцента), а, згідно з пунктом 6 частини 2 ст. 92 Конституції, спеціальні звання можуть встановлюватись лише законами України. Вживання терміну “звання” стосовно дійсних членів і членів-кореспондентів академій в назвах і тексті вищеназваних указів і постанов скидається більше на “окозамилювання”, намагання творців цих актів знайти благозвучний привід для надання необґрунтованих переваг у формі довічної плати цим категоріям громадян,

ми вважаємо що:

самим встановленням такої плати здійснюється санкціоноване законом порушення гарантованих ст. 24 Конституції України прав на рівність (або дискримінація за ознакою членства в самоврядній професійній організації) не тільки решти наукових працівників цих академій, яких ці академії “об’єднують” у абсолютно ідентичний з академіками і членами-кореспондентами спосіб (див. наприклад п. 8 діючого Статуту НАНУ), але і всіх науковців України, частина з яких вимушена працювати за її межами;

більше того, дискримінація такого виду посилюється вказаним указом майже в чотири рази, поглиблюючи порушення наших особистих прав на професійну гідність та на отримання рівної платні за роботу рівної якості і кількості, а також і законних інтересів в ефективному розвитку науки в Україні; та створюючи істотні перешкоди в реалізації наших прав на професійний розвиток.

Привертаємо Вашу увагу, що в цивілізованих країнах відсутня практика виплати державних довічних плат тільки за ознакою членства в існуючих у цих країнах самоврядних професійних організаціях (зокрема наукових). Більше того, такі організації (деякі з них також носять назву академій) значною мірою утримуються саме за рахунок членських внесків своїх членів.

“Дійсним членам та членам-кореспондентам Національної академії наук України та галузевих академій наук встановлюється довічна плата, розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України”.